Вічна пам’ять та шана Герою!
Сьогодні у Чорноострівській територіальній громаді відбулося прощання із Захисником України — Назарчуком Андрієм Миколайовичем.
Весна прийшла у своєму звичному світлі й теплі — із цвітом садів, ніжним співом птахів і подихом нового життя. Земля оживала після зими, сонце лагідно торкалося облич, і здавалося, що все навколо дихає спокоєм… Та цього дня весна не змогла зігріти людські серця. Бо разом із нею у громаду прийшов біль — гіркий, важкий і невимовний біль втрати.
Андрій Миколайович Назарчук народився 27 листопада 1979 року у селі Вовча Гора. Тут минули його дитинство і юність, тут він зробив свої перші кроки, вперше мріяв, дружив, будував плани на життя. Це село стало для нього рідним корінням, місцем сили і натхнення. Після школи він здобув робітничу професію, пройшов військову службу у лавах Збройних Сил України, де змужнів, загартувався і сформувався як відповідальний, витривалий і надійний чоловік.
У мирному житті Андрій був людиною праці й доброти. Він мав золоті руки — умів будувати, ремонтувати, створювати затишок і порядок. Усе, до чого торкався, робив з душею. Він жив простими, але справжніми цінностями — родиною, любов’ю, працею. Його щира усмішка, доброзичливість і готовність прийти на допомогу назавжди залишаться у пам’яті тих, хто його знав.
Особливим змістом його життя була родина. Він умів любити глибоко і віддано: свою дружину Юлію, з якою їх поєднало світле і щире почуття, і своїх донечок — Олександру та Валерію. Він ніжно називав їх «мої молявки», оберігав, підтримував, радів кожному їхньому кроку. Для них він був не просто батьком — він був опорою, захистом і цілим світом.
11 квітня 2023 року Андрій став на захист України. Він не вагався — став туди, де було найважче. Служив у складі 61-ї окремої механізованої бригади, мав позивний «Депутат». Пройшов військову підготовку за кордоном, виконував бойові завдання на передовій. Як і тисячі українських воїнів, він став щитом для своєї землі, для своєї родини, для кожного з нас.
25 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Орлівка Донецької області під час виконання бойового завдання Андрій зник безвісти. Дні складалися у тижні, тижні — у місяці… Понад два роки рідні жили між болем і надією. Чекали, вірили, молилися, трималися за кожну думку про те, що він живий, що повернеться, що обійме…
Та 10 квітня 2026 року надійшло страшне підтвердження. Старший сержант Назарчук Андрій Миколайович загинув, залишаючись вірним присязі та Україні. Йому назавжди 44… Вік, коли життя ще сповнене сил, мрій і планів. Вік, коли ще так багато мало бути попереду…
Цього дня громада зібралася разом, щоб провести свого Героя в останню путь. У скорботі схилили голови рідні, друзі, односельчани — усі, хто знав Андрія або просто не зміг залишитися осторонь чужого болю. У повітрі стояли тиша і молитва, а в серцях — вдячність і невимовний смуток.
Він був не лише воїном. Він був сином, братом, чоловіком, батьком, другом. Людиною, яка вміла жити, любити і бути поруч. Людиною, яка мріяла, будувала майбутнє — і віддала життя за наше сьогодення, за нашу свободу, за право жити під мирним небом.
У Андрія залишилися дружина, дві доньки, брат, рідні та близькі. Їхній біль не виміряти словами. Це рана, яка не гоїться з часом. Це тиша, яка назавжди оселилася в їхніх серцях. Це пам’ять, яка буде жити у кожному дні.
Світла пам’ять про Андрія Назарчука житиме у спогадах, у добрих справах, у дитячих усмішках, у кожному мирному ранку, за який він віддав своє життя.
Схиляємо голови у глибокій скорботі.
Вічна пам’ять. Вічна слава Герою України.
