Вічна пам’ять герою!
Сьогодні, 17 січня 2026 року, у селищі Чорний Острів жителі громади віддали останню шану своєму Герою-земляку, сину українського народу – 37 річному Біньковському Олександру Юрійовичу.
Біньковський Олександр Юрійович народився 30 січня 1988 року в місті Покровськ, у цьому ж місті закінчив загальноосвітню школу.
Народився там, де сьогодні ідуть запеклі бої за кожен метр української землі, де одна із найскладніших ділянок фронту. Там, де сьогодні руїни, пройшло безтурботне дитинство і юність нашого героя.
24 жовтня 2007 року, коли Олександру було 19 років, вони з матір’ю Біньковською Ларисою Анатоліївною переїхали на проживання у Чорний Острів, у рідне мамине селище.
Тут Олександр вступив на навчання до Чорноострівського професійного аграрного ліцею, успішно закінчив його у 2009 році, здобувши професію слюсаря – тракториста та водія. Юнак не боявся жодної роботи, за яку б справу не брався – все у нього гарно получалось. Будучи люблячим сином, він завжди пам’ятав, що матері вкрай необхідна його допомога.
Життя випробувало його на різних професіях, був різноробочим у мережі ресторанів «Пузата хата» під Києвом. Ремонтував та монтував дахи, працював в приватному підприємстві «Крок».
Олександр не був професійним військовим, але основною професією, яку визначила для нього доля стало - боронити Україну.
У 2014 році, коли юнакові виповнилось лише 26 років, він добровільно став учасником антитерористичної операції зі звільнення захоплених росією територій Донецької та Луганської областей України. Згодом підписав контракт з Збройними Силами України, а 6 серпня 2015 року Олександр отримав статус учасника бойових дій.
5 травня 2025 року Олександр Юрійович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Три місяці проходив навчання у навчальному центрі в селі Старичі Яворівського району Львівської області. Службу ніс у складі військової частини А 4010, яка відома як 5-та окрема штурмова Київська бригада формування Сухопутних військ ЗСУ, активна у боях за Лисичанськ, Бахмут, Кліщіївку, і є потужним штурмовим об’єднанням.
Олександр ніс службу у місті Павлоград Дніпропетровської області, яке став ціллю російських атак дронами та артилерією через своє стратегічне значення для української оборони. Саме там, внаслідок удару дроном Олександр отримав перше поранення.
20 серпня його доставили у Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни з вогнепальними пораненнями правого плеча, правої лопатки, наявністю множинних осколків і з помірними порушеннями рухових функцій. А після двох місяці лікування Олександр повернувся до складу військової частини та продовжив службу.
А далі були бої в місті Гуляйполе Запорізької області, де щоденно сили оборони відбивали десятки пекельних ракетних і авіаційних рашистських боїв. Саме тут 26 грудня Олександр Юрійович отримав контузію, обмороження рук та осколкові поранення.
А 28 грудня мати Лариса Анатоліївна мала велику втіху, бо син приїхав у відпустку. Але знесилений, втративши сон і спокій, Олександр, замість повернення у військову частину, потрапив до лікарні.
Олександр вже не здійснить свої плани і мрії, не покохає і не стане батьком, тому що 15 січня 2026 року перестало битись зболене серце героя.
Йому назавжди 37 …
Сьогодні у важкому смутку мати Лариса Анатоліївна, сумують рідні, сусіди, друзі та знайомі Олександра.
Пам'ять про Олександра Біньковського назавжди залишиться в наших серцях!
Вічна слава Герою!
