Йому було лише 24… Але він встиг стати Героєм
Плаче небо над Чорним Островом. Сльози матері змішуються з дощем. 29 травня 2025 року вся Чорноострівська громада стала на коліна, прощаючись із Черновим Олександром Олександровичем - сином, братом, чоловіком, другом, Захисником, який віддав своє життя за Україну.
Олександр народився 20 липня 2000 року у селі Вовча Гора. Пройшов шлях від учня Чорноострівської школи до кваліфікованого автомеханіка та водія. У мирному житті він був добрим, чуйним, завжди готовим допомогти. Безкоштовно перевозив військових, цікавився їхньою долею, а з часом сам став одним із них.
У День закоханих 2021 року він освідчився у коханні своїй Марині, а у лютому 2025 року вони стали чоловіком і дружиною.
У вересні 2024 року, попри сльози матері, Олександр добровільно підписав контракт зі Збройними Силами України. «Мамо, я мушу йти», - сказав. І пішов.
Служив у Кам’янці-Подільському, а потім водієм-санітаром медичного пункту на передовій. Рятував інших, поки не прийшла та сама ніч - 17 травня 2025 року. Він зник безвісти, і серце матері завмерло в чеканні. Та вже 26 травня родина отримала підтвердження: Олександр загинув біля села Темирівка Пологівського району Запорізької області, мужньо виконуючи бойове завдання.
У скорботі залишилися мати Олена Миколаївна, батько Олександр Васильович, сестра Юлія, дружина Марина, бабуся Єлізавета, дідусі Микола й Василь, численні рідні та друзі. А ще - ціла громада, яка схилила голови перед його подвигом.
Йому було лише 24…
Сьогодні ми провели Олександра в останню путь - в тиші, що важила більше за тисячу слів. Під шелест вінків і дощ, який ніби плакав разом із нами. Квіти у наших руках були єдиним, що залишилось сказати. Жодне слово не могло вмістити того болю, що розривав душу.
Та Герої не вмирають. Вони залишаються у серцях, у молитвах, у вільному небі над Україною.
Спочивай із миром, Олександре…
Ми ніколи не забудемо твій подвиг!
Слава Герою! Вічна пам’ять Захиснику України - Чернову Олександру Олександровичу.
