Вічна пам’ять і слава герою!
Є біль, материнський, який не виплакати навіть ріками сліз…. Є сльози дітей, які розривають душу…І люди, яких ми більше ніколи не обіймемо, але вони назавжди залишаться у наших зболених серцях..
17 травня відбулось поховання нашого односельчанина, жителя селища Чорний Острів Рудого Василя Михайловича, який віддав своє життя, виконуючи бойове завдання із захисту державного суверенітету та цілісності України!
Рудий Василь Михайлович народився 21 грудня 1970 року в сім’ї Михайла і Людмили Рудих, у мальовничому селі Катеринівка, що на Хмельниччині. У 1978 році семирічним хлопчиком Василь став першокласником Чорноострівської школи, саме тут промайнуло його дитинство і юність. Хлопчик зростав у великій батьківській любові та у гарних дружніх відносинах із сестричкою Тетяною. Після завершення навчання у школі Василь Михайлович працював у деревообробному цеху Чорноострівського дослідно-експериментального заводу, а коли йому виповнилось 18 років, був призваний на військову службу. Присягу Василь Михайлович складав у військовій частині селища Болбасово, що у Білорусії, а військову службу ніс у військовій частині міста Тарту, що знаходиться у Естонії.
Після завершення військової служби Василь Михайлович одружився із коханою дівчиною Тетяною, а у 1994 році у молодят народилась донька Анастасія, яка стала найбільшою радістю у сім’ї. Великою втіхою для батька були доньки Влада і Богдана, яких він дуже любив. А ще Василь Михайлович був здібним і талановитим. Він віртуозно грав на духових інструментах. Ще перебуваючи на військовій службі, був керівником духового оркестру, пізніше працював директором Грузевицького сільського клубу. Працював у ТОВ «Хмельницька маслосирбаза» та у приватному деревообробному підприємстві у місті Хмельницькому.
30 грудня 2024 року Рудий Василь Михайлович був мобілізований Хмельницьким ТЦК і СП до лав Збройних Сил України. 9 квітня 2025 року Василь Михайлович прибув у місто Костянтинівка Донецької області для несення військової служби. А вже за місяць мати отримала оповіщення, що її
син зник безвісти. Рідний голос брата сестра Тетяна востаннє чула 25 квітня. До останнього жевріла надія, була віра, що живий. Але пекучий біль і гіркий смуток чорним крилом торкнувся зболених сердець, коли рідні отримали оповіщення, що сержант Рудий Василь Михайлович, який проходив службу у військовій частині 0224 на посаді стрільця - помічника гранатометника третього десантно-штурмового відділення третього десантно-штурмового батальйону, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, 28 квітня 2025 року, під час виконання бойових завдань за призначенням в районі села Багатир Волноваського району Донецької області, загинув …..
Йому назавжди 54….
В цю гірку мить ми усі в глибокій скорботі поділяємо горе родини та висловлюємо співчуття! Доземний уклін нашому захиснику Рудому Василю Михайловичу за жертовний подвиг в ім’я вільної і незалежної України.
Низький уклін Воїну, перед яким ми всі в неоплатному боргу!
Світла пам’ять Герою!
Слава Україні!
