Вітаємо із 90-річчям!
Хіблень Надія Павлівна, народилася 20 липня 1934 року, на хуторі Бережанка, в сім'ї Павла та Наталки Самілюк. Сім'я була заможньою, мали господарство, годувальницю корову, поле. Батько Павло був гарним господарем, тримав пасіку, ходив на полювання.
Надійка була другою дитиною в сім'ї, старшим був брат Мітя потім ще народилася сестра Віра та братик Петро.
Мама Наталя займалася хатніми справами, городиною, дітьми.
На той час життя селян було надзвичайно складним, приходилося від влади ховати батькові вирощене зерно в полях, щоб навесні діти мали хліб.
Настав в країні час великого переселення.
Батьки вирішили їхати на Далекий схід в пошуках кращого життя. Зібравши свої пожити в клумби, маленьких дітей, сім'я вирушає в далеку дорогу.
В Гречанах тисячі переселенців з Хмельниччини погрузилися в ешелони, якраз в страшну дату 22.06.1941 року, під звуки бомбардувань. Надія, в семирічному віці, запам'ятала той страх на все життя. Потяг попрямував далі, зупинка була в Києві, в пам'яті закарбувався задимлений Київ.
Знову Надійка пам'ятає зупинку, на якій зібрали і висадили всіх мужчин з ешелону. Всіх забрали на війну, в тому числі, батька Павла.
Далі сім'я прибула до Приморського краю, де всіх порозселяли по різних місцях. Сім'ю поселили в село з гарною українською назвою Полтава, бо переважна більшість переселених були з Полтавської області. Мама з дітьми стала обживатися на новому місці.
Батько довго не воював, після важкої контузії, був комісовано, а далі теж відправлений в трудову армію на схід.
Вже після війни добрався до своєї сім'ї.
З самого дитинства доля до Надійки не була прихильною. В 1943 році, коли дівчинці виповнилося 9 років, мама потрапила в автомобільну аварію, пошкодивши хребет. Надійці після четвертого класу довелося, залишити школу, замінивши маму по господарству. Брату Міті було лише 11 та він був за батька. Більше Надійці приходилося доглядати менших Віру та Петрика.
Після повернення батька, стало жити краще і легше. Батько багато працював забезпечував родину. Але мама Наталя, дуже загубила за своєю землею, за своєю рідною Україною.
І знову збирають свої пожитки, дітей та вирушають додому у важкий, голодний 1947рік.
Вернувшись на післявоєнну Україну батько купив будинок на Батареї (с. Вовча Гора), де до цих пір проживає Надія.
Знову по-новому приходиться обживатися на новому місці.
Та недовго була щаслива сім'я, після важкої хвороби, померла у 54 роки мама. Батько невдовзі женився, пішов від сім'ї.
Надія в 20 років заміняє брату Петру(14 років) маму, бо не хотіла віддавати його мачусі. Старший брат Мітя на той час вже вчився. Сестра Віра теж поїхала здобувати освіту кухаря до Кам'янця Подільського.
Сестра з братиком залишилися двоє, працювали, хазяйнували.
Тут на Батареї, Надія знайшла свою долю Миколу Хібленя.
Побралися, народилося в подружжя 3 дітей. Два сина Олександр, Василь та довгоочікувана доня Наталя (названа в честь мами Надії).
Молодому подружжю було важко, обоє були сиротами, у Надії не було мами, у Миколи батька, (репресували в 1937 році). Микола теж у своїй сім'ї залишився старшим, допомагав мамі Дарині з вихованням менших сестер та брата.
Але попри все виховували дітей, побудували будинок.
Свій трудовий шлях Надія почала в 13 років в колгоспі. Не лякала дівчину важка праця у колгоспі на полі, бо дуже любила землю.
Навіть не хотіла поміняти своє сільське життя на міське, бо чоловікові Миколі від роботи давали квартиру у Хмельницькому.
Життя продовжувалося, діти росли, подружилися, дочекалася Надія з Миколою внуків,правнуків.
Та горе за горем приходило у хату, захворів важко чоловік, 16 років був прикутий до ліжка, невдовзі трагічно загинув онук, потім від важкої хвороби помер син Василь, після син Олександр. Материнське серце перенесло стільки горя і страждань.
Попри всі страждання, що довелося перенести Бог послав Надії Павлівні довгі роки життя. З великим болем у серці прийшлося застати знову страшну війну.
Кожен ранок Надія Павлівна починає з молитви за всіх своїх восьмеро внуків, та дев'ять правнуків, та всіх рідних. За всіх наших захисників,за нашу стражденну УКРАЇНУ. Та за всіх своїх ,тих хто спочиває у Вічному спокої.
