12 лютого – день народження Євгена Мишковського
Євген Мишковський – начальник Генерального штабу армії Української Народної Республіки, полковник, який у 1920 році був смертельно поранений у битві під Чорним Островом.
Народився Євген Васильович Мишковський 12 лютого 1882 року в козацько-шляхетській родині. Любов до України і гордість за своє походження прищепила мати. Спершу пішов стежкою священника, потім різко звернув на військову стежину.
За героїзм у роки Першої світової війни нагороджений усіма можливими орденами і Георгіївською зброєю. Під час служби у гетьманській армії принципово не вживав російської мови, а на звернення до нього російською не відповідав і вимагав звертатися українською. В українській армії Євген з 1918 року, представник армії УНР при штабі німецького піхотного корпусу.
На початку липня 1920 року головний отаман Симон Петлюра та Генеральний штаб армії УНР розташувались у Проскурові. 5 липня кіннота Будьонного прорвала фронт, і виникла загроза оточення Проскурова. Полковник Євген Мишковський наказав евакуювати штаб армії. Потягу головного отамана пощастило проскочити через найбільш загрозливий населений пункт селище Чорний Острів. Сам полковник залишив Проскурів в останньому ешелоні.
6 липня 1920 року під Чорним Островом більшовицька кіннота несподівано атакувала потяг, в якому перебував штаб Армії УНР. І, здавалося б, у безвихідній ситуації начальник штабу української армії Євген Мишковський повів штабних старшин в атаку. У цьому переможному бою Євгена Мишковського було смертельно поранено…
Помер Євген Мишковський 9 липня 1920 року, похований на Микулинецькому кладовищі на Тернопільщині. А голова директорії УНР Симон Петлюра посмертно присвоїв йому звання генерал-хорунжого.
6 липня 2020 року в смт. Чорний Острів, на місці, де смертельно поранили Євгена Мишковського, відбулось відкриття Пам’ятного знака «Борцям за волю України» у вигляді двох гранітних каменів з мармуровою таблицею. Поруч на стіні зобразили потяг, у якому пересувався штаб УНР сто років тому, на землі встановили шматок залізничної колії. Тоді червоноармійці підірвали залізничну колію перед переправою до станції Чорний Острів.
Дружина Єлизавета Мишковська писала: «Вам, молоді сини України, присвячую я спомин про життя і смерть генерального штабу генерал хорунжого, Євгена Васильовича Мєшковського, що як лицар загинув за честь і славу Батьківщини. Помер він, не залишивши нам сина, безпосереднього спадкоємця усіх духовних скарбів своїх…
Будьте ж ви його синами, успадкуйте від нього, цього лицаря чести і обов’язку, його міцний дух і тверду волю, світлий розум і чисту душу, незламну суворість до себе і ласкавість до інших, кришталеву чесність, безмежну хоробрість, любов до праці, найвищий ступінь розуміння обов’язку, велику любов до Батьківщини, якій він не вагаючись віддав життя».
Український військовий історик Богдан Галайко у одному із своїх виступів зазначив: «Сьогодні продовжується російсько-українська війна. Ворог у нас той самий. Як і сто років тому, їхні імперські апетити залишаються такими ж самими. І ці їхні амбіції ми можемо зупинити тільки рішучим проти наступом. Так, як це робив полковник Євген Мишковський і його бойові побратими сто років тому. Це була насправді невелика когорта людей, які були віддані своїй ідеї і своїм переконанням. Вони чітко знали, що мають відстоювати незалежну, самостійну, соборну державу. Постаті Євгена Мишковського і його бойових соратників нагадують сьогоднішні часи. Він був кадровий офіцер російської імператорської армії, але пам’ятаючи своє українське коріння, козацьке походження, яке прищеплювала мама змалечку, добре знав, якою має бути рідна земля і яким має бути її майбутнє».
