До 102 річниці Героїчного бою під Чорним Островом
"Ніхто не може змінити минулого, повернути до життя наших Героїв. Єдине, що у наших силах – це пам’ятати". Відносно недавно ми почали відкривати для себе правду про ті далекі події, ми по-новому подивилися на те, що історія творилась саме тут, на порозі нашого дому у Чорному Острові. І багато хто вперше дізнався про Євгена Мишковського.
Сьогодні виповнюється 102 річниця Героїчного бою під Чорним Островом. На початку липня 1920 року головний отаман Симон Петлюра та Генеральний штаб армії УНР розташувались у Проскурові. 5 липня кіннота Будьонного прорвала фронт, і виникла загроза оточення Проскурова. Радянська 8-а кавалерійська дивізія попрямувала на Проскурів, де тоді знаходився штаб 6-ї армії та вищі органи державного й військового управління УНР, зокрема сам Головний Отаман та український Генеральний штаб. Несподівана поява ворожої кінноти спричинила їхню швидку евакуацію з Проскурова до Волочиська. Полковник Євген Мишковський наказав евакуювати штаб армії. Потягу головного отамана пощастило проскочити через найбільш загрозливий Чорний Острів. Сам полковник залишив Проскурів в останньому ешелоні.
Уранці 6 липня поблизу станції Чорний Острів на підірваному ворогом містку зійшов з рейок потяг, у якому їхали працівники 1-го Генерал-квартирмейстерства українського Генштабу разом зі своїм начальником полковником Євгеном Мишковським. Зав'язався запеклий бій, Полковник Мишковський персонально керував лавою, тримався надзвичайно відважно і під шаленим ворожим вогнем, не жалуючи життя, підбадьорюючи старшин і козаків, бадьоро йшов вперед, але був поранений у ногу в самому Чорному Острові на переправі; через декілька хвилин після поранення в ногу полковник Мишковський був поранений удруге в ліву руку. У той час, коли полковник Мишковський був поранений, більшовики були підсилені новими частинами. Полковник Мишковський був винесений з-під вогню до потяга, де йому було зроблено перев'язку в присутності його дружини. Зараз же було передано в Проскурів в штаб 6-ї армії, аби вислали авто або санпотяг. Тим часом ворог відкрив вогонь з батареї, обстрілюючи як потяг, так і наші лави частим вогнем…
На лівому крилі з боку села Педоси ворожа кіннота почала гуртуватись з очевидною метою напасти на потяг і прижати до болота. Польська компанія в 40 чоловік, що підійшла, була настільки стомлена, що не змогла перейти в наступ. Полковник Тютюнник, який лишився за полковника Мишковського, наказав відходити на лінію села Грузевиця, а поранених вивезти на підводах на Проскурів.
Пізніше полковника доставили до лікарні в Тернополі аж через три дні. Консиліум хірургів вирішує негайно ампутувати ногу. Попри всі зусилля лікарів, врятувати життя полковника Євгена Мишковського не вдалося. 9 липня від отриманих поранень він помер у Тернополі й був похований на місцевому Микулинецькому цвинтарі (його могила збереглася до сьогодні).
Симон Петлюра присвоїв йому посмертно звання генерал-хорунжого.Слава Героям України.
