Вічна пам’ять і слава Герою!
Серпень, який мав би дарувати тепло, світло і мирні дні, приніс Чорноострівській громаді ще одну непоправну втрату. 3 серпня жителі громади зі сльозами на очах провели в останню дорогу свого земляка, захисника України Олександра Михайловича Дзигмана. Понад рік і сім місяців рідні жили надією, чекали звістки, вірили, що він повернеться. Та війна поставила трагічну крапку в цій історії очікування — Герой назавжди повернувся додому на щиті.
Олександр Дзигман народився 18 жовтня 1988 року в селі Катеринівка. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та працьовитістю. Після закінчення Ставчинецької школи здобув професію столяра у Хмельницькому професійно-технічному училищі №4. Робота з деревом стала справою його життя.
Своїми руками він створив чимало виробів, які й сьогодні зберігають тепло його душі. У рідному селі залишилися виготовлені ним ліжка та комоди, а для Свято-Успенського храму в Катеринівці він зробив дерев’яні двері, престол і підсвічники. Останні роки Олександр працював у столярному цеху в місті Хмельницькому, але кожні вихідні поспішав до батьків у рідне село, допомагав по господарству, будував плани, творив у власній майстерні. Він був люблячим сином, турботливим братом, надійним другом і людиною, яка завжди знаходила час допомогти іншим.
19 жовтня 2024 року Олександра було призвано до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у складі 21 окремої механізованої бригади. Після проходження базової військової підготовки у Великій Британії та навчання у Львові наприкінці грудня 2024 року був направлений на Курський напрямок.
Увечері 24 грудня він востаннє розмовляв із мамою. Сказав лише кілька простих слів: «Вранці тебе, мамо, наберу». Але того ранку телефон більше не задзвонив.
31 грудня 2024 року поблизу населеного пункту Миколаєво-Дар’їно Суджанського району Курської області Олександр зник безвісти під час виконання бойового завдання.
Для його рідних почалися довгі місяці болісного очікування. Батьки, брат, близькі не припиняли вірити, брали участь в акціях на підтримку безвісти зниклих захисників, виходили з прапором, на якому були слова: «Чекаємо! Шукаємо! Віримо!». До останнього вони жили надією, що Олександр повернеться живим.
Та 28 липня 2026 року родина отримала страшну звістку. Підтвердилося, що солдат Олександр Дзигман загинув 31 грудня 2024 року, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність.
Йому назавжди залишиться 36 років.
Війна забрала ще одне життя. Забрала сина у матері й батька, брата у Сергія, дядька у маленьких племінників, друга — у тих, хто його знав. Забрала людину, яка любила життя, працю, рідний дім і свою землю. Але вона не здатна забрати пам’ять.
Світлий усміхнений чоловік, талановитий майстер, щирий, добрий і відданий Україні — саме таким Олександр Дзигман назавжди залишиться у серцях усіх, хто мав щастя його знати.
Щирі співчуття рідним і близьким. Низький уклін Захиснику, який віддав найдорожче — власне життя, щоб ми жили під мирним українським небом. Його ім’я назавжди буде вписане в історію Чорноострівської громади та України як символ мужності, честі й незламності.
Вічна пам’ять Герою.
